Возлюблені у Господі Преосвященні архіпастирі, всечесні пресвітери й диякони, боголюбиві іноки та інокині, дорогі брати й сестри!

Цьогоріч ми згадуємо знаменну подію — 1025-річчя Хрещення Русі. У далекому десятому столітті Русь трудами святого рівноапостольного князя Володимира прийняла християнську віру й культуру, зробивши духовний і цивілізаційний вибір, який визначив вектор історичного розвитку наших народів.

За словами митрополита Київського Іларіона, «віра благодатна по всій землі розповсюдилася й до нашого народу руського дійшла... Усі країни Благий Бог наш помилував і нас не зневажив, схотів — і спас нас, і до розуміння Істини привів».

Протягом минулих 1025 років сталися як славні, так і трагічні події. Віра Христова засвоювалася нашими предками і приносила рясні плоди, але відбувалося це в дуже непростих умовах. Багато хто намагався відвернути народи Русі від Православ'я. До цього прагнули поневолювачі, які приходили з Заходу чи Сходу, цього хотіли люди, які бажали побудувати на землі «ідеальне» суспільство без Бога, всупереч Його вічному закону. Але народ, який прийняв християнську віру, не один раз доводив вірність Спасителю. Зміг він повернутися до Нього і після відступу, нав'язаного жорстокими гонителями. Всупереч їх «немічній зухвалості» серця й душі багатьох наших співвітчизників освячені істиною Христовою. Зберігати цю істину і творити на її підставі особисте й суспільне життя — наш обов'язок і духовна необхідність.

Ми повинні засвоїти уроки минулого. І головний з них такий: будівля нашої цивілізації не може існувати без євангельського фундаменту, на якому її було споруджено. Сьогодні багато хто знову пропонує нам будувати життя без Бога. Свободу іноді трактують як слідування будь-яким бажанням, у тому числі навіяним людині ззовні. Таке розуміння свободи може розширитися до меж, коли вона почне загрожувати і природному моральному почуттю, і обов'язку перед ближніми, і, в кінцевому підсумку, самій можливості говорити правду й діяти по совісті.

Нації, які втратили етику самообмеження й служіння Богу, Вітчизні й ближньому, втрачають духовну силу, стають слабкими й вразливими, що тягне за собою загрозу зникнення і сумну перспективу поступитися своїм місцем іншим, духовно сильнішим. Нам потрібно ясно розуміти це і не йти шляхом, що веде до загибелі, пам'ятаючи слова пророка: «Так говорить Господь: на дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі» (Ієр. 6:16).

Сучасний світ стикається з багатьма бідами: злочинністю, тероризмом, зростанням кількості самогубств, абортами й розпадом сімей, алкоголізмом і наркоманією, руйнуванням навколишнього середовища та соціальною несправедливістю, самотністю й душевними стражданнями багатьох людей. Подолати ці негаразди можливо на шляху відродження віри в Бога, Який готовий дарувати прощення гріхів і благодатну допомогу для нового життя і окремим людям, і цілим народам. Хрещення Русі — це життєдайне джерело, що живить нас донині й дає сили творити життя країн-спадкоємців історичної Русі, на основі вічних цінностей, отриманих нами від Бога, що з'єднують нас духовними скріпами. Ці цінності й обумовлене ними світорозуміння зовні відбилися в культурі наших народів, включаючи образотворче мистецтво, архітектуру, літературу, освіту, сімейний і господарський уклад, ставлення до природи та багато іншого, що формує спільність єдиного духовного простору спадкоємців Святої Русі.

Чверть століття минуло з часу початку відродження Руської Церкви. Протягом цих рокув відновлено й побудовано десятки тисяч храмів і сотні монастирів, відновлено й поставлено на міцну основу церковну діяльність у багатьох областях. Будучи потужним духовним і моральним чинником буття наших народів, православна віра стала надбанням мільйонів людей. Зі смиренням слід визнати, що світова історія не знає такого грандіозного й стрімкого релігійного відродження, яке сталося на просторі історичної Русі за останні 25 років. Ми підносимо нашу щиру подяку Богові, Який є Господь історії, за милість, явлену нашим народам; ми сердечно дякуємо всім, хто своїми трудами відповів на закличну благодать Божу і зробив усе це можливим.

Проте багато чого ще належить зробити, бо Господь чекає від нас нових плодів. І головним із них має стати єдність віри й життя, затвердження Євангельської істини в словах і справах наших співвітчизників.

Ми пам'ятаємо, що протягом історії долі народів, духовно народжених у Київській купелі, складалися по-різному. У минулому вони жили в єдиній державі, що простягалася від Балтійського моря до Чорного, від Галичини до Волги. В інші періоди деякі з цих народів перебували під іноземним пануванням, входили до складу інших держав. Довгий час ми разом жили в одній великій країні, а зараз — в декількох суверенних державах. Але незмінно існувала й нині існує наша духовна єдність, що її зберігає благодатна сила Божа і спільність морального ідеалу, який проповідує і захищає Руська Православна Церква.

Народи, в яких вкоренилася свята православна віра, покликані, за повчанням преподобного Сергія Радонезького, «поглядом на Святу Трійцю долати ненависну ворожнечу світу цього», служачи прикладом братерства й взаємодопомоги для всього людства. Свята Русь жива до того часу, поки вона є вірною вибору, зробленому рівноапостольним князем Володимиром, поки зберігає свою духовну єдність, поки пам'ятає і молитовно вшановує наших спільних святих. І якщо ми збережемо цю єдину спадщину і духовну спорідненість — ми маємо майбутнє.

Бог молитвами святих, що в землі Руській просіяли, нехай дасть нам затвердитися в істині, на якій завжди творилася і, віримо, буде творитися життя наших народів.